ВІДБИРА́ТИ (брати в когось що-небудь насильно), ЗАБИРА́ТИ, ВІДНІМА́ТИ, ВІДІЙМА́ТИ, ВИЛУЧА́ТИ, РЕКВІЗУВА́ТИ, ВИДИРА́ТИ, ВИРИВА́ТИ, ВИХО́ПЛЮВАТИ, ВИХВА́Ч... смотреть
відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву кому, у кого. 1. безос. Хто-небудь втрачає здатність говорити від несподіванки, здивування, хвилювання, переляку, гніву і т. ін. Біленьке, злегка пойняте загаром, воно (дівча) так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (О. Гончар); Оля ж, видно, всього сподівалась, тільки не того дружнього усміху. Може, через те й мову їй відібрало? (Є. Гуцало); Треба було озватися до неї, привітатись, а в мене відібрало мову, стояв як пень (Ю. Збанацький); — Ні, ні, я точно знаю! — Сидорчук так наполошився, що йому мало не відняло мову (Ю. Бедзик). річ відтя́ти. — Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відтяло. Мотря повернулася, вийшла (Панас Мирний). 2. Позбавляти кого-небудь здатності говорити. У старої нахабство гостя відібрало мову, вона тільки показувала йому на інший стілець (Ю. Яновський).... смотреть
дієсл. док. виду (що зробити?); неперех.Дієприслівникова форма: віднявши1. забрати, вiдібрати що-небудь силою2. вiдвести, вiдхилити вiд чогось (про ру... смотреть
недок. віднімати, док. відняти1) to take away (off, from); (позбавляти) to bereave of2) мат. to subtract
ВІДНЯ́ТИ див. відніма́ти.
Відняти См. Віднімати. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 221.
Відня́ти, відніму́, відні́меш, краще вживати відійму́, віді́ймеш
див. віднімати.
【完】 见 віднімати
Уварвацьутрымаць
-німу, -німеш, відійняти -дніму, -днімеш odjąć, odebrać
відня́ти дієслово доконаного виду
Fradrage
див. віднімати.
уварваць утрымаць
сов. от віднімати
Відібрати землі
Відібрати землі